Мрії залізничників

img
Залізничники.
Вони прокладають колії, лагодять зв'язок, ведуть потяги, допомагають пасажирам і складають нові маршрути. А ще вони радіють, сумують, ненавидять ворога та кохають.
І мріють.
Про родину та рідних, про подорожі та професійний розвиток. І про повернення додому. До Донецька та Маріуполя, Нової Каховки та Херсона. До нашого Криму.
Після нашої Перемоги!
З нашою українською залізничною вдачею так обов'язково буде.
img
photo
“Мрію вийти заміж”
- Тамара, електромеханік, 30 років
photo
“Мрію поїхати до Криму, бо я там народилася”
- Наталя, касир товарний, 49 років
photo
“З'їздити в рідне місто Горлівку на Донеччині”
- Ірина, черговий стрілочного поста, 49 років
photo
“Продовжити свою улюблену справу”
- Надія, інструктор виробничого навчання, 60 років
photo
“Хочу і далі працювати на залізниці”
- Тимофій, слюсар, 31 рік
photo
“Планую упевнено продовжувати кар’єрний ріст, допомагаючи своєю роботою та незгасаючою енергією залізниці та Батьківщині”
- Андрій, поїзний диспетчер, 23 роки
photo
“Мрію повернутись додому, в Маріуполь”
- Юлія, інженер, 41 рік
photo
“Мрію залишитися живою….”
- Олена, електромеханік, 30 років
photo
“Допомогти відновити свій Херсон та й надалі насолоджуватися мирним життям”
- Максим, помічник машиніста, 32 роки
photo
“Хочу повернутися до виконання своїх професійних обов'язків”
- Олена, чергова по залізничній станції Каховське Море, 36 років
photo
“Мрію поїхати навколо світу”
- Юрій, старший електромеханік, 37 років
photo
“Планую піти у додаткову відпустку по догляду за дитиною, яку цього року не дали, і поїхати в Карпати…”
- Ірина, чергова по переїзду, 38 років
photo
“Назбирати на весілля і нарешті одружитись”
- Олександр, ревізор з безпеки руху поїздів, 26 років
photo
“...просто жити, радіти кожному світанку, вдихати повітря рідної землі, гуляти вулицями свого улюбленого міста, пити каву із друзями,....і завжди пам'ятати, якою ціною здобуте просте буденне життя”
- Марина, провідний інженер з охорони праці РЦУП Південної залізниці, 36 років
photo
“Мрію поїхати 81 поїздом з Харкова на Сімферополь”
- Антон, помічник машиніста електровоза ТЧ-2 Харків - Головне, 20 років
photo
“Хочу поїхати на море”
- Ольга, провідний економіст, 41 рік
photo
“Хочу відвідати Київ, Карпати, Крим”
- Людмила, чергова по переїзду, 32 роки
photo
“Я хочу відвідати всі міста України, особливо ті, які постраждали та зазнали тортур під час війни. І звичайно, відвідати НАШ Крим. Все буде Україна”
- Катерина, інженер з нормування праці, 37 років
photo
“Хочу подорожувати нашою ненькою, яку ми називаємо Україна”
- Аліна, касир товарний, 28 років
photo
“Поїхати на поїзді Інтерсіті у Донецьк”
- Валерій, диспетчер Департаменту управління рухом, 29 років
photo
“Планую поїхати відпочити всією сім’єю”
- Надія, сигналіст, 30 років
photo
“Мрію поїхати в Крим”
- Віталій, оглядач-ремонтник вагонів, 33 роки
photo
“Разом із сім'єю та дітьми на потязі мрію проїхати всю Україну від Сходу до Заходу і з Півночі на Південь, показати дітям всі дитячі залізниці”
- Сергій, старший аудитор внутрішній, 41 рік
photo
“Хочу поїхати в Кам'янець-Подільський на екскурсію”
- Вікторія, нач. сектору кадрів ККЛ ЗТ N1, 50 років
photo
“Сказати всім "Дякую"за нашу перемогу.”
- Ірина, провідник пасажирських вагонів, 39 років
photo
“Повернутись до свого будинку, зустріти свого брата з ЗСУ і разом на мангалі смажити шашлики!”
- Інна, палітурник, 45 років
photo
«Після Перемоги я обов’язково повезу свою родину, і передусім синів Дамира та Тимура, до Криму. Один народився у 2012-му, другий у 2014-му – саме тоді, коли росія анексувала наш сонячний півострів. І, звісно ж, про цей прекрасний куточок України чули тільки з наших спогадів. Про стародавні вулички Євпаторії, прекрасний дитячий табір та пансіонат для залізничників, про смачнючі кримські чебуреки, про бухти Севастополя, історичні палаци Південного берегу Криму… Одним словом, відпустки може не вистачити».
- Антон, машиніст електропоїзда Дніпровського моторвагонного депо Придніпровської залізниці
photo
«Вірю, що після Перемоги ми зберемося з сусідами на нашій вулиці у Пологах: з тими, хто залишався в окупації, хто тимчасово виїхав до родичів до різних населених пунктів Україні. Тими, хто з дітьми рятувався від лихоліття в інших країнах. Пом’янемо тих, чиє життя обірвала ця війна. Але довго сумувати не будемо — справ багато! Знаєте, до війни у нас на Червоному виселку – так історично називається цей куток приватної забудови, жили у родинах десь 15 дітей різного віку. Всі вони часто збиралися гратися на майданчику. Ще до війни я зробив там гойдалку. Вірю, що вся наша малеча повернеться живою та здоровою. Знаю, у сусідки, що поїхала за кордон вагітною, народився син. І назвали його символічно — Мирон. Так от, як повернуся, зроблю ще декілька гойдалок, щоб і власні внуки, і сусідські дітлахи могли корисно проводити дозвілля. А наші зруйновані Пологи, залізничну інфраструктуру ми обов’язково відбудуємо!»
- Олександр, машиніст піскоподавальної установки Пологівського локомотивного депо Придніпровської залізниці
photo
«Моя мрія, щоб в Україні ніколи більше не знали, що таке війна! Щоб більше ніколи не вели розмови про війну з запитанням: «Як ви? У вас тихо? Прильотів не було? Всі живі?» Щоб українці повернулися в свої рідні міста і села. Щоб відбудували всі зруйновані будівлі, інфраструктуру. Щоб, як і раніше, збирались всією великою родиною та насолоджувались життям, раділи, веселилися. Щоб мої майбутні діти пишались Україною і тим, що вони народились саме в Україні, що вони громадяни величної і незламної країни».
- Алла, начальник станції Кудашівка Придніпровської залізниці
photo
“Після перемоги ми зберемось разом усією родиною! Накриємо стіл і увімкнемо музику, будемо радіти, а ще звісно згадаймо тих, хто віддав своє життя за наш мир. Особисто я одягнув щось яскраве, вийду на вулицю і вдихнувши на повні груди подивлюсь в небо і скажу: “Дякую!” А потім обійму своїх близьких.”
- Інна, диспетчер, 37 років
photo
«Війна змусила чимало українців покинути свої домівки. Ми чекаємо на всіх наших працівників, щоб тільки-но стане безпечно, всі швидше повернулися. Щоб стабільно запрацювала залізниця, всі наші ПТО відновили звичний трудовий ритм. А зі своєю родиною після війни хотілося б поїхати на відпочинок на море. Тепле Азовське море! Щоб менший п’ятирічний син за прикладом старшого брата навчився плавати. Щоб всі позбулися стресового стану, в якому перебуваємо».
- Валерія, головний інженер вагонного депо Кам’янське Придніпровської залізниці
photo
“Хочу завершити навчання у центрі професійної освіти та скласти іспити на посаду машиніста електровоза. Для мене ця робота є частиною життя та поштовхом для здобуття нових навичок свого фаху, можливістю прямувати по головній колії за кар'єрним зростом :)”
- Юрій, помічник машиніста пасажирського електровоза, 23 роки
photo
“Побувати у всіх куточках любої України, а згодом поїхати до теплого моря десь за кордоном. Також планую отримати водійські права. А взагалі, нарешті, жити повним життям, гуляти нічними вулицями міста, зустрічати світанки, проводити щасливі дні у колі рідних та друзів”
- Ксенія, електромеханік дільниці АТС, 29 років
photo
“Я прокинусь від яскравого світла. Вийду на вулицю. Сонце світить так яскраво, як ніколи. Небо бездонне, блакитне, і повітря свіже і чисте, прозоре. Ми перемогли - я прочитала смс від друга, який мене підтримував щодня протягом війни. Від розгубленості та несподіванки я не знала, що мені робити. Це перемога! Щастя, свобода, радість та нове життя. Я почну жити з нового аркуша. Я люблю и буду любити ще більше, цінувати кожен день і насолоджуватися життям. Буду щасливою, благополучною, самодостатньою. Я зміню своє минуле життя та ставлення до всього, що було зі мною, там, у минулому житті. На жаль, я ще буду прислуховуватися до різних звуків і постійно моніторити новини в телефоні. Але це потім потихеньку затихне. Я буду жити далі, любити, мріяти, плакати, але тільки від щастя. Життя прекрасне і воно безцінне. Я з нетерпінням чекаю того дня, коли повернуся до мирного життя!”
- Ірина, прессекретарка РФ «Південна залізниця», 43 роки
photo
"...поринути у робочий процес з усією енергією, що накопичилася протягом місяців цього жаху, що спіткав нашу країну. Людині, професіоналу, особливо - залізничнику, варто сконцентруватися на робочому процесі задля того, щоб надолужити пропущені можливості. З цієї війни нам треба вийти ще більш міцними та витривалими. Війна не дала змоги приступити до чергового етапу процесу реформування Товариства, а тому роботи буде багато у всіх. Чекаю на можливість побачити всіх колег, з ким не зміг спілкуватися та працювати у цей період. Також чекаю на нові завдання від керівництва та реалізацію власних пропозицій, яких буде достатньо. Все буде добре і слава Україні!”
- Андрій, головний фахівець Управління соціальної політики, 51 рік
photo
“Обіцяв собі завжди проїхати всією Україною. І після війни - це зроблю обов’язково! У плані must see – Карпати, Асканія-Нова, український Крим, Хортиця, Дніпро. Ще не знаю увесь маршрут, але обов’язково придбаю рюкзак в українській символіці, щоб побачити нашу неймовірну Україну. Буду їхати та дивитися наживо на нашу історію, записувати людей, які створили нову епоху – перемогу”
- Євгеній, оператор дефектоскопного візка, 29 років
Підтримай сім’ї залізничників, які постраждали під час війни