Мрії залізничників

«Після Перемоги я обов’язково повезу свою родину, і передусім синів Дамира та Тимура, до Криму. Один народився у 2012-му, другий у 2014-му – саме тоді, коли росія анексувала наш сонячний півострів. І, звісно ж, про цей прекрасний куточок України чули тільки з наших спогадів. Про стародавні вулички Євпаторії, прекрасний дитячий табір та пансіонат для залізничників, про смачнючі кримські чебуреки, про бухти Севастополя, історичні палаци Південного берегу Криму… Одним словом, відпустки може не вистачити».

- Антон, машиніст електропоїзда Дніпровського моторвагонного депо Придніпровської залізниці

«Вірю, що після Перемоги ми зберемося з сусідами на нашій вулиці у Пологах: з тими, хто залишався в окупації, хто тимчасово виїхав до родичів до різних населених пунктів Україні. Тими, хто з дітьми рятувався від лихоліття в інших країнах. Пом’янемо тих, чиє життя обірвала ця війна. Але довго сумувати не будемо — справ багато! Знаєте, до війни у нас на Червоному виселку – так історично називається цей куток приватної забудови, жили у родинах десь 15 дітей різного віку. Всі вони часто збиралися гратися на майданчику. Ще до війни я зробив там гойдалку. Вірю, що вся наша малеча повернеться живою та здоровою. Знаю, у сусідки, що поїхала за кордон вагітною, народився син. І назвали його символічно — Мирон. Так от, як повернуся, зроблю ще декілька гойдалок, щоб і власні внуки, і сусідські дітлахи могли корисно проводити дозвілля. А наші зруйновані Пологи, залізничну інфраструктуру ми обов’язково відбудуємо!»

- Олександр, машиніст піскоподавальної установки Пологівського локомотивного депо Придніпровської залізниці

«Моя мрія, щоб в Україні ніколи більше не знали, що таке війна! Щоб більше ніколи не вели розмови про війну з запитанням: «Як ви? У вас тихо? Прильотів не було? Всі живі?» Щоб українці повернулися в свої рідні міста і села. Щоб відбудували всі зруйновані будівлі, інфраструктуру. Щоб, як і раніше, збирались всією великою родиною та насолоджувались життям, раділи, веселилися. Щоб мої майбутні діти пишались Україною і тим, що вони народились саме в Україні, що вони громадяни величної і незламної країни».

- Алла, начальник станції Кудашівка Придніпровської залізниці

“Після перемоги ми зберемось разом усією родиною! Накриємо стіл і увімкнемо музику, будемо радіти, а ще звісно згадаймо тих, хто віддав своє життя за наш мир. Особисто я одягнув щось яскраве, вийду на вулицю і вдихнувши на повні груди подивлюсь в небо і скажу: “Дякую!” А потім обійму своїх близьких.”

- Інна, диспетчер, 37 років

“Хочу завершити навчання у центрі професійної освіти та скласти іспити на посаду машиніста електровоза. Для мене ця робота є частиною життя та поштовхом для здобуття нових навичок свого фаху, можливістю прямувати по головній колії за кар'єрним зростом :)”

- Юрій, помічник машиніста пасажирського електровоза, 23 роки

“Побувати у всіх куточках любої України, а згодом поїхати до теплого моря десь за кордоном. Також планую отримати водійські права. А взагалі, нарешті, жити повним життям, гуляти нічними вулицями міста, зустрічати світанки, проводити щасливі дні у колі рідних та друзів”

- Ксенія, електромеханік дільниці АТС, 29 років

“Я прокинусь від яскравого світла. Вийду на вулицю. Сонце світить так яскраво, як ніколи. Небо бездонне, блакитне, і повітря свіже і чисте, прозоре. Ми перемогли - я прочитала смс від друга, який мене підтримував щодня протягом війни. Від розгубленості та несподіванки я не знала, що мені робити. Це перемога! Щастя, свобода, радість та нове життя. Я почну жити з нового аркуша. Я люблю и буду любити ще більше, цінувати кожен день і насолоджуватися життям. Буду щасливою, благополучною, самодостатньою. Я зміню своє минуле життя та ставлення до всього, що було зі мною, там, у минулому житті. На жаль, я ще буду прислуховуватися до різних звуків і постійно моніторити новини в телефоні. Але це потім потихеньку затихне. Я буду жити далі, любити, мріяти, плакати, але тільки від щастя. Життя прекрасне і воно безцінне. Я з нетерпінням чекаю того дня, коли повернуся до мирного життя!”

- Ірина, прессекретарка РФ «Південна залізниця», 43 роки

"...поринути у робочий процес з усією енергією, що накопичилася протягом місяців цього жаху, що спіткав нашу країну. Людині, професіоналу, особливо - залізничнику, варто сконцентруватися на робочому процесі задля того, щоб надолужити пропущені можливості. З цієї війни нам треба вийти ще більш міцними та витривалими. Війна не дала змоги приступити до чергового етапу процесу реформування Товариства, а тому роботи буде багато у всіх. Чекаю на можливість побачити всіх колег, з ким не зміг спілкуватися та працювати у цей період. Також чекаю на нові завдання від керівництва та реалізацію власних пропозицій, яких буде достатньо. Все буде добре і слава Україні!”

- Андрій, головний фахівець Управління соціальної політики, 51 рік

“Обіцяв собі завжди проїхати всією Україною. І після війни - це зроблю обов’язково! У плані must see – Карпати, Асканія-Нова, український Крим, Хортиця, Дніпро. Ще не знаю увесь маршрут, але обов’язково придбаю рюкзак в українській символіці, щоб побачити нашу неймовірну Україну. Буду їхати та дивитися наживо на нашу історію, записувати людей, які створили нову епоху – перемогу”

- Євгеній, оператор дефектоскопного візка, 29 років